З 67-Ю РІЧНИЦЕЮ ВЕЛИКОЇ ПЕРЕМОГИ!

Шановні мукачівці, дорогі ветерани!

Ось уже 67-й мирний травень щедро квітчає землю, відділяючи нас від славного Дня Великої Перемоги нашого народу над фашистськими загарбниками у Великій Вітчизняній війні. Майже три покоління мукачівців народилися у мирні повоєнні роки, не відчуваючи жахіть війни. Та всі ми свято бережемо пам’ять про Велику Перемогу – і вона воістину стала і залишається віковічним всенародним святом, скільки б не минуло літ від того світлого 9-го травня 1945 року, справедливо названого поетом «весною людства». І сьогодні величний подвиг захисників і визволителів Вітчизни та народів Європи символізує тріумф справедливості, залишається невичерпним джерелом патріотизму та незламної віри у свої сили.

День Великої Перемоги – це свято, що гуртує представників усіх поколінь у їхньому широкому прагненні віддати данину шани й поваги воїнам-фронтовикам, партизанам, підпільникам, трудівникам тилу… Ми пам’ятаємо полеглих на ратних полях і низько вклоняємося ветеранам, які на своїх плечах винесли тягар війни і підняли країну з руїн у повоєнні роки. Величезною ціною заплатив наш народ за Перемогу. Україна, опинилася в епіцентрі найжорстокіших в історії людства битв, втратила близько 8 мільйонів своїх громадян. Україну на довгі 1226 днів і ночей, а Карпатську Україну на цілих шість років, окупували фашисти. Але їм, як численним завойовникам усіх часів, не вдалося поставити наш народ на коліна.

Зі словами синівської вдячності я звертаюся до ветеранів Великої Вітчизняної війни, завдяки героїзму та самопожертві яких у жовтні 1944 року визволено наш край, а відтак і територію всієї України, а в травні 1945 року піднято Прапор Перемоги над фашистським рейхстагом. Важко знайти слова, якими можна було б у повній мірі передати всю вдячність нинішніх та прийдешніх поколінь, за ваш безсмертний подвиг переможців у найжорстокішій з воєн, яку зазнало людство. Скільки б слів вдячності не промовлялося на вашу адресу, ми завжди залишимося перед вами в боргу.

Від усього серця вітаю усіх вас, шановні мукачівці з Днем Великої Перемоги, а всім дорогим ветеранам бажаю миру, добробуту, міцного здоров’я на довгі, мирні, щасливі роки!

Золтан ЛЕНД’ЄЛ, міський голова Мукачева

Напередодні відзначення 26-ї річниці трагедії на Чорнобильській атомній електростанції в Мукачеві вшанували пам»ять і відвагу ліквідаторів наслідків вибуху. Біля пам»ятного знаку «Дзвони Чорнобиля», який встановлений ліквідаторам аварії на Чорнобильській АЕС зібрались голови Мукачівської міської та районної рад, громадських організацій, представники силових структур, військовослужбовці, педагоги та молодь.

В своїх виступах і міський голова м.Мукачева Золтан Ленд»єл, і голова міської організації „Союз Чорнобиль Україна” О.П.Товчко нагадали про трагічні події 26-літньої давності. Адже саме 26 квітня о 01:23 годині на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС в результаті серії теплових вибухів був зруйнований реактор, значна кількість радіоактивних речовин потрапила в навколишнє середовище. В результаті цієї катастрофи було радіоактивно забруднено більш ніж 2,3 тисяч населених пунктів в 12-ти областях. Всього в Україні була заражена територія загальною площею 50 тисяч квадратних кілометрів. В Україні налічується більш ніж 3 мільйони потерпілих від катастрофи, зокрема близько 1 мільйона дітей. Прикро зауважити , але і через 26 років після аварії на ЧАЕС ця радіаційна трагедія продовжує впливати на життя і здоров’я багатьох людей. Немало відважних громадян і з Мукачева «пожинали» наслідки страшного вибуху, а це в першу чергу пожежники, військовослужбовці, правоохоронці.

У загальноміському мітингові-реквіємі з нагоди відзначення річниці від Дня Чорнобильської трагедії взяли участь і працівники міліції Мукачівського МВ УМВС України в Закарпатській області. Зокрема, начальник міського відділу полковник міліції Василь Швенда та його заступник підполковник міліції Олег Данько поклали квіти до пам»ятного знаку і віддали шану загиблим воїнам-ліквідаторам.

Наталія Машіко

Мукачівський МВ УМВС

Гарна новина для українських інвесторів: для них стає доступним новий інструмент вкладення коштів – інвестиційні монети з дорогоцінних металів. Для пересічних українців вони обіцяють стати відмінною альтернативою нестабільній останнім часом іноземній валюті.

Національний банк України викарбував першу партію золотих інвестиційних гривень – це монети 999,9 проби із золота й срібла. Найближчим часом Нацбанк запропонує інвесторам золоті монети вагою 1/10 унції і 1 унція золота (в 1 унції – 31,1 грама), а також срібні монети вагою в 1 і 2 унції. Реалізовувати такі монети НБУ планує через свої територіальні управління та мережу комерційних банків. Як запевняють в НБУ, вартість золотих гривень буде максимально наближена до ціни металу, з якого вони виготовлені. Їх можна буде не тільки купувати-продавати, але й розміщувати на депозитах, надавати у вигляді кредитів, оформляти як заставу та передавати на довірче зберігання.

Вигода для інвесторів, які вкладатимуть свої заощадження в такі монети – очевидна. По-перше, купівля монети є вигіднішою, аніж купівля злитка, оскільки маржа банків на купівлю-продаж злитку іноді сягає 20% від його ціни. По-друге, меншим є ризик натрапити на підробку, адже підробка монет прирівнюється до підробки грошей, крім того, підробити монету, на відміну від злитка, надзвичайно складно. По-третє, золото на сьогодні, напевно, найвигідніший спосіб довгострокового інвестування. Адже чим неспокійнішою є ситуація на світових фінансових ринках, тим активніше коливаються ціни на золото і, відповідно, зростає попит на нього з боку населення. Тільки за останній рік ціна жовтого металу збільшилася на 26% (до $1740 за унцію), за три останні роки вона зросла більш ніж у двічі, а за 10 років – в шість разів.

«Це буде ще одна валюта, для якої в банках встановлюватимуть обмінний курс», – так охарактеризував новий інвестиційний інструмент глава Національного банку України Сергій Арбузов.

Котирування інвестиційних монет визначають в НБУ щодня. Важливо те, що при угодах купівлі-продажу такі монети звільнені від податку на додану вартість. Їх в будь-який час можна обміняти в банку або обмінному пункті за курсом НБУ для банківських металів, а процедура перевірки на справжність є набагато простішою і швидшою, аніж у золотих злитків.

До речі, «золотий проект» Нацбанку незабаром матиме солідну сировинну основу: наприкінці минулого року НБУ отримав в управління державне регіональне геологічне підприємство «Пiвнiчгеологiя», яке займається розвідкою і видобутком золота. Так що незабаром українці зможуть купувати монети, які на 100% складаються з нашого, вітчизняного металу.

З появою на посаді глави НБУ Сергія Арбузова Нацбанк, який традиційно вважається досить консервативною установою, почав використовувати відеоролики для інформування про свою діяльність. А зараз у НБУ з’явився і свій телеканал «Банк-TV». Мета його появи – якомога більш оперативно, повно, точно, доступно і яскраво розповідати українцям про реальну ситуацію в економіці України.

Формат телеканалу НБУ буде інформаційно-просвітницьким, передачі в ефірі транслюватимуть цілодобово. Новини – щогодини. На відміну від багатьох нових телеканалів, що ретранслюють «чужі» передачі, в Нацбанку налаштовані зробити наголос на власних оцінках та коментарях.

Телеканал оперативно транслюватиме фінансові новини, авторські програми, надаватиме банківську та фінансову інформацію, знайомитиме з економічною аналітикою, оглядами ділової преси, програмами центральних банків та інформаційних агенцій інших країн.

Приблизно 70% ефіру займатимуть новини та інтерв’ю з керівниками НБУ, 20% – фінансово-економічні огляди, наприклад, про розвиток Центробанків світу, поради, як використовувати і куди краще вкласти наявні гроші.

Ну, а для тих, у кого грошей поки що небагато, з екрана лунатимуть точні оцінки рівня інфляції в Україні й інформація про реальну купівельну спроможність гривні. Вони допоможуть правильно розпорядитися навіть невеликими фінансами.

Телеканал створений не тільки для банкірів і фінансистів, а й для підвищення загальної економічної й фінансової грамотності населення. Адже не секрет, що відсутністю великого досвіду життя в динамічній ринкової ситуації, особливо у людей старшого віку, часто намагаються скористатися різні пройдисвіти і шахраї.

Зараз сигнал телеканалу НБУ передається через супутник Astra 1G (оператор телекомунікацій – ДП Укркосмос). До кінця літа трансляція «Банк-ТВ» вестиметься в тесовому режимі. Але вже 24 серпня канал НБУ планує почати повноцінне мовлення.

Переглянути передачі можна буде не тільки по «тарілці», а й у кабельних мережах. А вже незабаром фінансова інформація з перших рук з’явиться і в національному цифровому пакеті програм поряд з провідними українськими телеканалами.

В Мукачеві цвіте Сакура

Благодатний вогонь запалив тисячі свічок в Мукачеві

Завдяки телебаченню ми маємо в останні роки можливість спостерігати в прямому ефірі велике Священнодійство – Запалення Благодатного вогню в Гробу Господньому. Наука досі не може пояснити природу цього таїнства. Сучасна авіація дозволяє того ж дня перед Великоднем доставити Благодатний вогонь у різні куточки світу, щоб християни запалили його в храмах і своїх оселях.

Очікування Благодатного вогню в Мукачеві, як і по всій України затрималось через затримку українського літака в Єрусалимському аеропорту, де вильоту чекали сотні літаків. Зустрічати Благодатний вогонь до Києва вилетіли голова обласної ради Іван Балога, керівники Ужгорода і Хуста. А з Ужгорода до Мукачева його вже привіз о першій годині ночі заступник міського голови Мукачева, керуючий справами міськвиконкому Олександр Галай. Священики Православної та Греко-католицької церков сердечно вітали депутатів міської ради, представників громадськості міста, працівників виконкому з цією прекрасною подією, з Воскресінням Христовим. Першим запалив свічку від Благодатного вогню міський голова Мукачева Золтан Ленд’єл і проголосив «Христос воскрес!» і присутні піднесено вигукнули «Воїстину воскрес!».

З мукачівської Ратуші лампади з Благодатним вогнем повезли в усі храми міста щоб вірники у Великодню ніч змогли й собі запалити свічки і лампади від Благодатного вогню.

«Мукачівська Ратуша»

Нет большего счастья для актёра, чем осознание того, что зритель идёт в театр смотреть именно на его игру. При этом неважно: что за спектакль и кто режиссёр. Великое счастье и для театра , если в труппе есть такой актёр.
К сожалению, 28 марта 2012 года Закарпатский областной русский драматический театр потерял такую личность: мастера сцены, выдающегося актёра Вадима Анатольевича Шайдрова.

Его творчество на мукачевской сцене началось в  семидесятых, когда главным режиссёром был заслуженный артист РСФСР Николай Николаевич Шамраев. Молодой подающий надежды актёр блестяще сыграл Тимофея Рваного в «Поднятой целине», Малыша в «Затюканном апостоле», Тригорина в «Чайке», Оргона в «Тартюфе» и ещё множество запоминающихся ролей бок о бок с прекрасными актёрами Е.Фёдоровым, Л.Аркадьевой, Л.Пироговой,  В.Столяровым,  В.Кашубой,  В.Добряком. Им всем посчастливилось работать при талантливом режиссёра Александре Петровиче Короле, народном артисте УССР.
Потом была сцена Львовского Академического театра Советской Армии, распад союза, реорганизация театра.
И не бывать бы счастью…
Мукачево вновь увидело Шайдрова, уже седого, с тросточкой, умудренного опытом, но по  прежнему обаятельного мужчину с замашками бравого гусарского майора. И пошли роли, одна удачнее второй. Жизненные  перепитии  актёра всегда находят воплощение в судьбе сценического героя. Иначе, разве набрал бы такой силы образ солдата Дервоеда в спектакле «Рядовые» по пьесе Алексея Дударева ? Это была лучшая актёрская работа фестиваля Этно-Диа-Сфера, актёр стал лауреатом премии братьев Шерегиев.
Обстоятельства в жизни и судьбе главного героя Виктора в пьесе Л.Зорина «Варшавская мелодия» тесно переплелись с событиями жизни самого актёра. Он тоже возвращался с войны, но с Кабульского аэродрома. Он тоже умел красиво любить и его любили. Он тоже терял и вновь обретал. А сколько было этих аэропортов, откуда он взлетал навстречу судьбе! Всё ли сбылось, о чём мечталось?
Сценическим героям Шайдрова веришь. Такое доверие ничем иным не заслужишь, кроме как настоящим актёрским профессионализмом. Если в поведении героя нет личного опыта актёра, если нет глубокой и интересной личности – сценический образ не получится.
Шайдров умел особенно молчать. Его паузы потрясали больше, чем страстные монологи.
«Вишнёвый сад». Фирс. Финальная сцена. Седой старик сидит, положив руки на палку, на руки – подбородок. Смотрит в зал подслеповатыми глазами и … молчит. Его забыли господа в погоне за праздной жизнью. И глазами актёра вам смотрит в душу сама Совесть.
Роли, роли… Сколько их было в его жизни? А сколько ещё могло быть!
Вадиму Анатольевичу исполнилось бы 65. Ушел он из жизни на следующий день после Международного дня Театра. Актёров в последний путь принято провожать аплодисментами. Поаплодируйте вместе с нами, его коллегами. Он это заслужил!

                                                                                      Елена Чермянина.

У середу, 28 березня, під головуванням очільника району Іллі Токаря пройшло чергове засідання колегії Мукачівської райдержадміністрації. Його розпочали з розгляду питання щодо стану підготовки до проведення весняно –польових робіт.
За словами начальника управління агропромислового розвитку Іллі Йовбака, посівна кампанія в районі вже стартувала. Цьогоріч під посів ярих культур сільськогосподарськими підприємствами задіяно 23 035га ріллі. Більша частина землі буде засаджена кукурудзою, зерном та картоплею.

Стурбованість з приводу нераціонального використання земель сільськогосподарського призначення висловив голова райдержадміністрації Ілля Токар.
«Мене не влаштовує те, що на сьогодні чимала площа земель пайового фонду пустує. Це зумовлено тим, що їх власники не мають на руках державних земельних актів, а відтак не можуть заключити договори оренди із сільгоспвиробниками. Причина – технічна затримка з реєстрації та видачі державних актів на право власності земельними ділянками або ж фінансова неспроможність громадян. Адже, вартість послуги з реєстрації державного акту складає більше двохсот гривень»- зазначив голова райдержадміністрації. Він доручив начальникам агропромислового розвитку та управління Держкомзему у місті та районі терміново вжити заходів із вирішення цієї проблеми.
Другим розглянули питання стану заборгованості із виплати заробітної плати на підприємствах, установах та організаціях району. На сьогодні найбільшу заборгованість із заробітної плати мають 4 підприємства: АТП «Бобовище» (76,4 тис.грн), КП санаторій «Перлина Карпат» (313,4 тис.грн.), Радгосп-завод «Мукачівський» (480,0 тис.грн.), ВАТ «Факторімпекс»(279,1 тис.грн.).
Ці питання контролює постійнодіюча комісія на чолі з заступником голови райдержадміністрації, яка з початку року вже збиралась сім разів. В результаті вжитих заходів повністю погашена заборгованість із виплати заробітної плати працівникам ТДВ «Мукачівський верстатозавод».
Водночас Ілля Токар вимагає від керівників структурних підрозділів райдержадміністрації та сільських та селищних голів посилити напрямок роботи щодо легалізації робочих місць та заробітної плати.
«Ми повинні проводити інформаційно-роз’яснювальну роботу серед громадян про важливість і необхідність оформлення легальних трудових відносин та попередження роботодавців про відповідальність за приховану зайнятість, яка позбавляє працівників соціальних гарантій» – зазначив очільник району.
Про стан фінансової дисципліни на підприємствах, установах та організаціях району за 2011 рік доповідала Олена Плоскіна, начальник Мукачівської об’єднаної державної фінансової інспекції. З її слів випливає, що за минулий рік виявлено втрат фінансових і матеріальних ресурсів, допущених внаслідок порушень законодавства на 23 об’єктах контролю на загальну суму 4573,80 тис.грн. Керівникам цих структур рекомендовано вжити відповідних заходів щодо їх усунення.
Насамкінець голова райдержадміністрації нагадав присутнім у залі керівникам організацій, підприємств, установ, сільським та селищним голам про необхідність організації роботи з прибирання та благоустрою територій.
Мукачівська РДА

Великий син великого народу

От і прийшла весна. Природа прокинулась від сну, даруючи усім нам блакитне небо і яскраве сонце. Саме у такий час багатостраждальному українському народу було даровано небом великого співця, поета Т. Г. Шевченка. Святкові урочистості в Мукачеві з нагоди його 198-ї річниці від дня народження розпочалися із покладання квітів і вінків до погруддя Кобзаря, першими корзину з квітами поклали до погруддя секретар міської ради Іван Маняк, заступник міського голови Михайло Лабош, відтак квіти Кобзареві принесли представники трудових колективів, навчальних закладів, активісти громадських організацій.

Літературно-музична композиція „Великий син великого народу” в читальній залі Мукачівської міської центральної бібліотеки ім. О. Духновича продовжила загальноміську програму святкувань. Виступаючи перед учасниками заходу, заступник міського голови Мукачева Михайло Лабош наголосив: „Сьогодні нам всім треба дослухатися до мудрих настанов Т. Шевченка: „Обніміться ж, брати мої. Молю вас, благаю” та спільно всією громадою у злагоді та мирі будувати для наступних поколінь державу, яку заповідав нам Великий Пророк”. Промовець відзначив і підкреслив великий вклад патріотичних осередків міста в справу виховання духовності в підростаючого покоління.

Про значення творчості Великого Кобзаря у вихованні підростаючого покоління йшлося у виступі голови Мукачівського міського осередку Союзу жінок українок Людмили Оленушинець. Голова Мукачівського товариства „Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка Василь Софілканич нагадав про історичне значення постаті Тараса Шевченка в житті закарпатців.

Не менш цікавою і пізнавальною була розповідь вчителя української мови і літератури ЗОШ № 2 ім. Т. Шевченка Алли Лендєл, у якій вона вела мову про актуальність і значущість творчості Кобзаря в наші дні та вшанування його пам’яті у мукачівській школі, що носить ім’я великого сина українського народу.

Силу і глибину Шевченкового слова відчули присутні через його поезію, яку натхненно озвучили учениця Мукачівської ЗОШ № 2 ім. Т. Шевченка Тетяна Греба, читаючи твір „Доля”, та вокальний ансамбль „Едельвейс” (керівник Степан Удварі) і хор „Відгомін” (керівник Наталія Добра), у виконанні яких прозвучали пісні на слова Шевченка „Думи мої, думи мої”, „По діброві вітер віє”, „Садок вишневий коло хати”, „Заповіт”.

Увагу присутніх привернула книжково-ілюстративна виставка „І лине над землею Шевченкове святеє слово…”, розділи якої розкривають життєпис видатного українця, його творчість та світове значення.

Тетяна Туряниця, провідний бібліотекар сектору краєзнавчої літератури Мукачівської міської центральної бібліотеки ім. О. Духновича.

«Мукачівська

Ратуша»

У середу, 14 березня, у Чинадіївській дитячій школі мистецтв відбувся вечір пам’яті Михайла Петричка, приурочений до 73-ї річниці проголошення Карпатської України. До участі у заході, організованого з ініціативи дружини, доньки та близьких колишнього січовика, долучилися й представники органів виконавчої влади та місцевого самоврядування району, молодіжних та громадських організацій, а також мешканці селища.

Цього дня, всі хто знали Михайла Петровича, згадували героїчний і водночас трагічний життєвий шлях колишнього січовика. Адже, його життя є справжнім прикладом терпіння, мужності, та патріотизму. Починаючи з підліткового віку він активно відстоював ідеї, проголошеної у місті Хусті, Карпато-Української держави. Вже під час навчання у Мукачівській гімназії, яка на той період була відомим в краї місцем поширення антиукраїнських ідей та антиукраїнства, Михайлові доводилося постійно відстоювати власні проукраїнські настрої та ідею створення міцної, незалежної Української держави. Цим він неодноразово викликав до себе вороже ставлення викладачів, керівництва закладу. У Чехословаччині, до складу якої тоді входило Закарпаття, переслідувалося усе, що було пов’язане з Україною, закривалися українські школи, вилучалися з бібліотек книги письменників, які творили українською мовою. Пізніше, у 1938 році українська інтелігенція, студенти колишньої торгівельної академії та гімназії створили молодіжну організацію ОУН, яка ставила перед собою одну мету – боротися за утвердження незалежної Карпатської України. До цієї організації ввійшов і Михайло Петричко. Будучи її активістом, він розповсюджував серед молоді агітаційні матеріали, закликав до необхідності відстоювати самостійність і розбудову незалежної держави всіх небайдужих громадян.

У 1942 році за приналежність до підліткової організації ОУН, яка ставила перед собою завдання звільнення Карпатської України від угорських окупантів, був арештований, пройшов через слідчу катівню “Ковнер – Каштіль”. Після засудження і перебування у таборі, з приходом у 1944 році на Закарпаття Червоної армії був звільнений. Але незабаром, за участь у національно-визвольному русі під керівництвом ОУН-УПА був знову заарештований і ув’язнений 05 липня 1945 року органами НКВД. Спеціальним судом Закарпатської України 30 жовтня 1945 року був засуджений до страти. Згодом смертний вирок було відмінено. Натомість Президією Народної Ради Закарпатської України 9 листопада 1945 року Михайло Петрович був засуджений на 10 років позбавлення волі. Ув’язнення відбував у таборах Казахстану.

Після звільнення з таборів і одного року заслання, в 1956 році він повернувся додому. Влаштувався на роботу в місцевому деревообробному комбінаті прибиральником. У 1958 році вступив на заочне відділення Львівського лісотехнічного інституту, який закінчив із відзнакою. Він єдиний з дипломантів того випуску захищав дипломну роботу українською мовою.

Лише у 1992 році Петричка Михайла Петровича було реабілітовано. Навіть будучи пенсійного віку, Михайло Петрович був активним учасником громадсько-політичного життя, не тільки рідного селища Чинадійова, але і району та області. Серед численних відзнак та нагород, у 2005 році Розпорядженням Президента України йому призначено довічну державну іменну стипендію, як людині, які зазнала переслідувань за правозахисну діяльність. У 2007 році односельчани висловили пропозицію присвоїти Михайлові Петричко звання “Почесний громадянин селища”.

Він часто виступав перед шкільною молоддю, громадськістю на патріотичну тематику. Як заступник голови міськрайонного осередку політв’язнів і репресованих, зорганізував колишніх борців за незалежність України у дієздатну організацію, дбав про їх соціальних захист.

З ініціативи Мукачівської райдержадміністрації та районної організації ради ветеранів України, за активну громадську позицію та особистий внесок у розбудову незалежної України Михайла Петричка у 2009 році вшановано орденом “За заслуги” ІІІ ступеня. Цю високу державну нагороду йому вручив особисто Президент України під час заходів із відзначення 70-річниці проголошення Карпатської України.

На знак вшанування пам’яті Михайла Петричка, цього ж дня відкрито та освячено й пам’ятник колишньому карпатському січовику. Кошти на його встановлення збирали з ініціативи молодіжних організацій патріотичного спрямування. На їх заклик відгукнулися представники громадськості майже з усіх куточків України та навіть з-за кордону.

Мукачівська РДА

який відбувся 3 – 4 березня у місті Бровари, київської області. У складі збірної команди області участь приймали шість учасників, виїхавши далеко не повним складом, але цьому не зашкодило показати свою майстерність та перевагу з суперниками інших регіонів! Від збірної області були присутні учасники двох осередків, мукачівського районного осередоу спортивній клуб хортигу «Фанат», смт. Кольчино, та Тячівський районний осередок.

У цьому складі було здобуто чотири медалі, де перше місце виборов Голомб Іван у розділі «двобій» у ваговій категорії до 70кг., який показав справжній характер та непереможній дух спортсмена. А також Мальованик Едуард здобувши друге місце у ваговій категорії до 60кг., які є вихованці мукачівського районного клубу «Фанат», тренер та президент обласного осередку Златкін Дмитро, Златкін Юрій Григорович головний тренер збірної команди. Наступні нагороди здобули два рідних брати Хуській Іван та Юрій – здобувши дві Срібні медалі, спортсмени Тячівського районного осередку, вихованці тренера та президента осередку Бучак Михайло Михайловича.

Перший всеукраїнський тур руху ЧЕСНО завершився презентацією в Ужгороді. Двадцять четверту регіональну платформу руху  утворили 12 активістів з 4 громадських організацій. Очолив рух на Закарпатті керівник Закарпатського відділення Інституту Політичної Освіти  Володимир Феськов. Презентували рух для громади і журналістів в Ужгородському прес-клубі.

З початку туру до руху ЧЕСНО приєдналося понад двісті активістів зі ста регіональних громадських об’єднань України.
«Якщо нас десятки, ми можемо відстояти свій сквер, парк чи дитячий майданчик. Якщо нас сотні, ми можемо протистояти цензурі. Якщо нас тисячі, ми можемо захистити свою справу. Якщо нас сотні тисяч – можемо мирно відстояти свій вибір. Якщо нас мільйони – ми можемо змінити країну!», – підсумував головну ідею всеукраїнського туру ЧЕСНО Костянтин Квурт, один з ініціаторів громадянського руху.
«У кожному куточку нашої держави люди прагнуть одного й того ж – чесності політиків. Всі розбіжності між сходом та заходом – штучно намальовані політтехнологами. Люди справді втомилися від бездіяльності та безвідповідальності народних обранців та чиновництва. Суспільство прагне нової якості української політики, тому рух ЧЕСНО має стільки прихильників», – розповів Богдан Кавулич, учасник громадянського руху.
Ужгород став двадцять четвертим містом всеукраїнського туру ініціаторів ЧЕСНО, в якому активісти завершили перший етап кампанії “Фільтруй раду!” та розбудову національної мережі. Мета туру – об’єднати мешканців усіх регіонів України задля очищення майбутнього парламенту від недостойних кандидатів. Всього учасники руху утворили 25 регіональних осередки – в усіх областях України, включно з АР Крим.
«Ми знайшли однодумців по всій Україні і утворили життєздатні майданчики ЧЕСНО в кожному місті. Тепер ми будемо розширювати та посилювати їх, долучаючи представників бізнесу, молодь, відомих людей, які підтримують ідею ЧЕСНО. Нам щастить, бо з кожним днем таких людей стає дедалі більше, а владі стає дедалі важче уникати діалогу з людьми та ігнорувати критерії ЧЕСНО. Незабаром ми розпочнемо публічну дискусію з представниками всіх політичних сил та будемо вимагати від них не допустити на вибори тих кандидатів, які не відповідають нашим критеріям», – розповіла Тетяна Пеклун, учасниця руху.
В березні стартує другий етап кампанії «Фільтруй раду!» – громадський аудит або перевірка на відповідність критеріям 450 чинних депутатів Верховної Ради України. Участь у перевірці парламентарів візьмуть і регіональні платформи руху, що в першу чергу оцінюватимуть депутатів з регіонів. За результатами перевірки учасники руху створять ЧЕСНОМЕТР – інтерактивний інструмент, що вимірюватиме доброчесність депутатів відповідно до шести громадських критеріїв руху ЧЕСНО. Перші результати перевірки будуть опубліковані вже на початку квітня на сайті www.chesno.org. 
Аналогічні кампанії з очищення парламенту відбулися в Румунії, Південній Кореї, Чехії, Албанії та Косово і мали позитивний вплив на результати виборів.
В Україні громадський рух ЧЕСНО започаткували  активісти спільно з представниками партнерства «Новий Громадянин» рівно за рік до чергових парламентських виборів.
Довідка:
•    Ініціатива ЧЕСНО відкрита для приєднання громадських організацій та індивідуальних учасників.
•    6 критеріїв доброчесності висувають до чинних депутатів та майбутніх кандидатів учасники громадського руху ЧЕСНО:
•    Відсутність фактів порушень прав і свобод людини;
•    Відповідність задекларованих доходів та майна способу життя;
•    Незмінність політичної позиції відповідно до волевиявлення виборців;
•    Особисте голосування в парламенті;
•    Непричетність до корупційних дій;
•    Участь у засіданнях парламенту та роботі комітетів.

12 громадських організацій координують діяльність руху:  Центр UA, Центр політичних студій та аналітики, Інтерньюз-Україна, Інститут масової інформації, Комітет виборців України, Інститут медіа права, Фонд «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва, Фундація «Суспільність», «Холодноярська ініціатива», Всеукраїнська профспілка «Народна солідарність», Антирейдерський союз України, «Українська справа».
Символ руху – часник – засіб дезінфекції та боротьби з політичними вампірами.
Гасло руху – «Фільтруй Раду!».
Результатом громадського аудиту стане «барометр доброчесності» кандидатів, з яким зможе ознайомитися кожен виборець на сайті www.chesno.org. «Барометр доброчесності» сприятиме усвідомленому та виваженому голосуванню громадян на майбутніх парламентських виборах.

Мій знайомий – цікавий співрозмовник і давній шанувальник бджіл і, звичайно, меду. Залишитись на зиму без меду для нього справжня трагедія. Як перевізник, він часто буває за межами області. У травні минулого року в дорозі познайомився з росіянами, які везли пакети бджіл до Росії. Хоч і знав про вивезення наших бджіл до Сибіру, та не міг приховати перед гостями свого здивування: за тисячі кілометрів везти бджоли, невже там нема своїх, і чому саме з Закарпаття?

– Звичайно є, але не такі, як наші. Сформовані в суворих умовах Карпат з затяжними зимами, нестійкою погодою влітку, вони весною надзвичайно швидко розвиваються, здається, поспішають, адже літо таке коротке! Запізниться пасічник на день-два з оглядом сімей після першого обльоту, і у вуликах його чекає приємний сюрприз – у щільниках свіжий пилок та виблискує нектар. Чи не дванадцять місяців постаралися? Адже навколо ще сніг лежить. Хоч вдень сонечко і пригріває, та ночі з морозцем. Придивишся до метушні біля льотка: майже кожна бджола повертається із обніжжям. За тиждень-два вулики кишать бджолою – встигай підставляти рамки, бо місця вже не всім вистачає. От вам і суха фраза з посібника: «здатність до інтенсивного весняного розвитку»! А ще наші бджоли надзвичайно працьовиті. Як добрий господар, з раннього ранку до пізньої ночі вони в роботі. Найменша пожива їм в радість. Якщо до цього додати миролюбність та малу мрійливість – ось вам і причини популярності нашої бджоли не тільки в Україні, але й далеко за її межами.

Сьогодні кожен пасічник знає про такі унікальні в порівнянні з іншими породами здібності нашої карпатки чи карпатянки. Та варто пам’ятати, що без серйозного наукового вивчення, вдосконалення, створення чистопородних репродукторів, вона б і сьогодні залишалася просто сірою місцевою бджолою.

Системне вивчення нашої бджоли, популяризація її серед бджоло- господарств України та республік тодішнього Радянського Союзу розпочалося в 60-ті роки. Не буде перебільшенням сказати, що найвагоміший внесок у цю справу зробили знані не тільки в Закарпатті науковці і пасічники – практики Віктор Петрович Пилипенко та Василь Антонович Гайдар.

З Віктором Петровичем познайомився, коли він працював директором Мукачівського бджолокомплексу. Від нього отримав і перші практичні поради щодо роботи з бджолами.

Народився Віктор Петрович Пилипенко на Донеччині в сім’ї шахтаря. Після закінчення школи влаштовується працювати на вугільну копальню. Важкі умови праці призвели до хвороби суглобів. Роботу в шахті довелося покинути. Чи не стаття про ефективність лікування такої хвороби бджолоужаленням привела Віктора Петровича до бджіл.

Спочатку курси пасічників у Києві, далі заочне навчання в Українській сільськогосподарській академії. Закінчивши академію, відмовляється від вигідної пропозиції працювати зоотехніком у Рівненській бджолоконторі, їде на Закарпаття, аби досліджувати місцеву бджолу. Тут бере участь у створенні обласного бджолорозплідника, директором якого буде майже півтора десятиліття.

Карпати назавжди замінять терикони Донеччини, а вивчення карпатських бджіл стає справою його життя. Чи не найкращим свідченням любові до карпатки є фото, на якому Віктор Петрович з роєм, що привився на його оголеному плечі.

Навчання в інституті вдосконалення техніків-пасічників у с. Рибне Рязанської області, захист кандидатської дисертації і подальша робота на кафедрі бджільництва Московської сільськогосподарської академії імені К. А. Тимірязева допомагають вченому зрозуміти унікальність карпатської бджоли в порівнянні з іншими породами бджіл, розповсюдженими в Україні та інших республіках тодішнього Радянського Союзу, спонукають до організації лінійних репродукторів карпатських бджіл у Закарпатській області та створення суцільних масивів наших бджіл в інших областях зони Карпат.

Старійшина українського бджільництва продовжує займатися науковою роботою у відділі селекції і репродукції карпатських бджіл ННЦ «Інститут бджільництва ім. П.І.Прокоповича УААН», працюючи над вдосконаленням раніше відселекціонованих та створенні нових типів карпатських бджіл.

У кількох кілометрах від Мукачева село Шенборн, у якому віддавна компактно, як прийнято говорити, проживають німці. На околиці цього затишного поселення і обійстя Василя Антоновича Гайдара.

Зі славної Миргородщини занесла його доля на Закарпаття. Василь Антонович любить згадувати, як він «випадково» опинився у Шенборні.

Навесні 1978 року знайомого колгоспного пасічника Павела Пецу Василь Антонович застав розгубленим: із ста двадцяти сімей пасіки із зими вийшло нормально п’ятнадцять, ще двадцять мали жменьку бджіл із маткою. Старий німець боявся розправи влади за загублену пасіку.

То були часи, коли пасіки масово гинули від кліща-паразита вароа. Якісь мудрі голови надумали восени 12 разів обкурювати бджіл фенотіазіном. За порадою місцевого зоотехніка пасічник так і зробив. На цей раз німецька педантичність підвела: бджоли отримали надмірну порцію отрути і осипалися. Василь Антонович заспокоїв колегу:

– З бджолами можна завжди домовитись, а ось з начальством – то вже серйозне питання…

Оглянувши разом із Павелом Йогановичем пасіку, порадив добре утеплити гнізда, якщо треба підгодувати. Сім’ї поступово нарощували силу, у травні пасічник зробив відводки. І за літо пасіка була відновлена.

Через якийсь час син Пеци повідомив Василю Антоновичу:

– Батько зібрався виїжджати до Німеччини. Залишається будинок. Може, ви вселитесь? Матимете гроші, то заплатите. Нам не горить.

Гайдар прийняв пропозицію. І став «чужий українець» полтавським нім-цем у вже тепер рідному Шенборні.

На Закарпатті випускника Гадяцької однорічної сільськогосподарської школи, Полтавського та Всесоюзного сільськогосподарських інститутів, аспірантури Московської сільськогосподарської академії ім.. К.А.Тимірязева чекала цікава робота.

Захистивши кандидатську дисертацію на тему «Розробка технології виробництва і використання безсотових пакетів карпатських бджіл», у середині сімдесятих років Василь Антонович провів велику організаторську роботу по її втіленню у виробництво. Це був той рідкісний випадок, коли наука робилася не заради наукових звань, а була спрямована на користь людям. Завдяки його наполегливій праці вперше в Україні було налагоджено масове виробництво безсотових пакетів.

Карпатська бджола ідеально підходила для пакетної справи. Віктор Петрович Пилипенко згадує, як у 1966 році відомий російський учений професор Г. А. Аветисян, повертаючись з Румунії, де брав участь у засіданні Ради Апімондії, зробив зупинку на Закарпатті. Миролюбність місцевих бджіл, висока зимостійкість, інтенсивний весняний розвиток, заповзятливість у пошуках джерел медозбору, тривалість їх льотної діяльності настільки вразили вченого, що він вигукнув: «Та це ж золота бджола!»

І справді, на медозборі в умовах Західного Сибіру наші бджоли у два-три рази переважали місцевих та завезених із Північної Осетії сірих гірських кавказьких, вихід товарного меду становив 100-150 кг на сім’ю.

Це була справжня революція у бджільництві нашого краю. Рентабельність пасік, які займалися виробництвом пакетів, зросла на 50 %. Здавалося б, відбираючи пакети, пасічник ослаблює сім’ї, зменшується вихід товарного меду. Та на практиці виходило навпаки: сім’ї, з яких відбирали пакети, давали на 5-10 кілограмів меду більше, ніж ті, від яких пакети не відбиралися.

Карпатські бджоли користувалися шаленим попитом, який неможливо було задовольнити.

В останні десятиліття вчений розробляє програму «Селекція бджіл у напівзакритій мікропопуляції», яка допомагає найповніше зберігати генофонд карпатських бджіл. Було створено пасіки чистопородних високопродуктивних типів карпатських бджіл «Вучковський», «Колочавський», «Говерла», «Рахівський», «Синевир».

Найважливішим своїм досягненням , справою всього життя Василь Антонович вважає збереження для майбутніх поколінь унікальних карпатських бджіл.

З ініціативи В. А. Гайдара і В. П. Пилипенка у 2006 році в Мукачеві була проведена міжнародна конференція «Сорок років системного вивчення карпатських бджіл», у якій взяли участь представники Росії, Білорусії, Молдови, Польщі, всього 150 учасників.

Свій досвід роботи вчені передали не одній сотні учнів, ними видано десяток книг, надруковано понад сотню наукових статей.

Шановані науковці – почесні члени міського Товариства пасічників. У даному випадку «почесний» не означає посаджений у президію на якісь свята. Майже жодні збори Товариства не обходяться без виступів Віктора Петровича та Василя Антоновича. Слушні поради вчених стали в нагоді не одному пасічнику.

Враховуючи вагомий внесок В.П. Пилипенка і В.А. Гайдара у розвиток бджільництва в Україні та з нагоди 75-ти та 70-тирічного ювілею, пасічники Мукачева виступили з ініціативою порушити клопотання перед Адміністрацією Президента України про відзначення видатних вчених державними нагородами.

З ініціативи голови Мукачівського товариства бджолярів Кречковського Валерія Йосиповича підготував Є.Русин.